Умберто, Умберто! Пронто! Пронто! Комева?!

«Де ми є? Що ми тут робимо?». Так би мій дід говорив, якби у раю побачив старого Умберто Еко, який був його однолітком і помер із дідом одного тижня.

Дід був переконаний, що знає італійську. Ми теж. Слухаючи історії про «гаспадіна» Мацона, котрий діда називав «сеньйор Оресто» і вимінював дідове вино на всякі закордонні ласощі і дорогі цигарки.

Дід говорив кілька слів рідною мовою свого приятеля, плескав його по плечі та кликав за стіл. Ставив пляшку свого вина, два гранчаки і вони так говорили: дід — українською, іноземець — своєю. Вони легко розуміли один одного, сміялись… Цей феномен нас із сестрою завжди захоплював.

Пронто! Пронто! Як ти там?

У нас тут все добре. Діти ростуть, Ірина живе у Мюнхені, «шпрехає» німецькою. Філя стала на тебе схожа, але не перезимувала, відлетіла. Гуси долітають туди?

Усе, як ти казав. Життя іде… Головне, що є кому продовжувати, що є кому тебе згадувати. Лампадку пам’яті запалити.

Нині — 15 лютого 2021 року. У Львові зранку мінус 5 за Цельсієм. Ніч буде холодна. Сильні снігопади вже другий тиждень. Сніг прийшов раптово і засипав собою усе. Увірвався неждано, як хвороба чи тривожна звістка.

Лебеді примерзають до Бугу, міста — у сніговому полоні. Ото б ти роботи мав. І у щоденник, що записувати, і з лопатою на подвір’ї. У хаті зимно, мамі складно з тим всім.

Далі війна на Сході. Про пандемію краще не починатиму, не треба тобі того знати. Єдине, що цікаве із того всього, це те, що Службу Божу можна бачити із будь якого храму світу. І з сільського, де ти їздив на празник, і з Патріаршого собору. І навіть з Америки. У себе в телефоні. Чесне слово, я не жартую.

Цього Стрітення зима перемогла не змагаючись. Весна не прийшла на зустріч. Щоправда, лиш я це написала, сонце засяяло, але на мить. І то добре.

На львівському телебаченні програми вітань з піснями на замовлення вже нема. Як то тебе так привітати, щоб відразу в Космос?

Ні солодощів, ні парфумів там не треба. Що ж тобі подарувати? Присвячу тобі пісню! Думаю пісня — це валюта, яку приймають у всіх світах.

Я пам’ятаю, що я це обіцяла. Наразі, на сторінці присвяти своєї книжки, яку ми зробили своїми силами, я вписала твоє ім’я. Я ж так і не попрощалась. Там історій не на один вечір! Ти б їх читав із задоволенням.

З днем народження, діду! Улюблений забузький клинцю! Передаю привіт на той світ!

Я звичайно розумію, що інтернету в тебе нема. А може є. Я не дуже розуміюсь в інтернеті.

–
Надіслано з iPhone