Вертеп на два повних і один студентський (уривок)

ДІЙОВІ ОСОБИ

• ЛЮДИНА 1. ( Правильна)
• ЛЮДИНА 2. ( З досвідом)
• ЛЮДИНА 3. ( Юна, або інша)

ДІЯ ПЕРША

1. Котра година?
2. Тобі навіщо?
1. Треба!
2. Чорна.
1. З тобою неможливо спілкуватись.
2. От і не спілкуйся, гале́!

( Мовчанка. Чути, як їде поїзд)

2. Що ти там везеш?
1. Все, що потрібно!
2. Та невже?
1. Якраз вже!
2. Ну, що саме?
1. Яка тобі різниця?
2. Тобі важко сказати?
1. Все необхідне для матері та дитини.
2. А саме?

1. Я бачу, ти не відчепишся. Підгузки — велику пачку, вологі серветки — дві пачки. Пелюшки ситцеві, пелюшки фланелеві, пелюшки муслінові, пелюшки багаторазові вологостійкі. З одягу: бавовняні шапочки, боді з коротким рукавом, «чоловічки». Всього по чотири штуки. По два у розмірі 50-56 і дві — 56-58, бо я не знаю, чи більший, чи менший малюк. Це все має значення.

2. ( З прихованою насмішкою) А! Так звичайно, дуже велике значення.

1. Ну так ( не розуміючи кпину). Я й кажу, дуже велике значення. Боді з довгим рукавом, трикотажний, бавовняний, повзунки з закритими носочками, бавовняні.

2. Теж у двох розмірах? ( Продовжуючи глумливий тон)

1. ( Швидко, з запалом) Так, так звичайно. Чоловічки з довгим рукавом та штанці дитячі, два флісові чоловічки, шапка-шолом, шкарпеточки, конверт для виписки, це з одягу.

( Говорить з запалом, як продавці на ринку. Видно, що все це йому подобається, і він, як ніхто, у цьому розуміється)

Термометр для тіла, електронний з гумовим наконечником. Термометр для води. Правда не знаю, чи там є ванночка. Я хотів узяти, але подумав, що у дорозі буде дуже важко з нею.

2. Ти подумав…

1. Ну так. Ножниці манікюрні, бетадин і стерильні серветки пупчик обробляти, олійку антиалергенну. ( Говорить повільніше, так ніби згадуючи і перечисляючи все у голові). Плед, ковдра. Ну і для молодої мами. Я все взяв для неї. Прокладки для лактації, крем з ланоліном, махровий рушник, рідке мило, шампунь.

2. Ти жартуєш? Ти що дійсно все це везеш?

1. Ну так.

2. Весь цей непотріб?

1. ( Голосніше, виправдовуючись) Це найнеобхідніше у перші дні після пологів. Без цього ніяк!

2. Ти серйозно?

1. ( Відчуваючи себе ображеним). Ти взагалі розумієш, що таке матір з дитиною? ( Бачить, що співрозмовник не розділяє його думки). Та то нема, з ким говорити. Все! Я більше з тобою не говоритиму, і крапка. Немає, про що.

2. Май на увазі, я не допомагатиму тобі це нести.

1. А ніхто й не просить, сам прекрасно справляюсь.

2. Угу, я бачив як ти справляєшся.

3. Хлопці, може досить. Мінімальна повага — базова річ. Ніхто не говорить про дружбу чи співпрацю. Мінімальна повага. Зрештою, у нас всіх — одна мета.

( Мовчанка)

2. Пробач! ( Вибачився другий перед першим).

1. Пробач! ( Вибачився перший). Весь день на нервах.

2. Розумію. ( Мовчанка). Ти дійсно вважаєш, що все це потрібне?

1. Так, я дійсно вважаю, що це найпотрібніше.

2. Окей. Нема питань! Зрозумів!

( Мовчанка)

1. Щеплення. Треба десь їм домовитись за щеплення.

2. Точно! У мене є знайомі сімейні лікарі.

1. Треба декларацію підписати, але це пізніше. А дозволь спитати, що везеш ти? ( Звертаючись до другого)

2. Я везу те, що потрібне насправді.

1. ( Жест рукою, що він не розуміє, про що йдеться, і треба пояснити).

2. Я везу гроші.

1. Які гроші?

2. Звичайні гроші. Трохи готівки, долари, євро, кілька тисяч у гривнях для початку. Я відкрив рахунок депозитний, трохи біткоїнів маю. Папери на приватизацію землі, з можливістю будівництва, про це пізніше.

1. ( З насмішкою, як переможець, мовчить і дивиться).

2. ( Впевнено) Треба думати не про нині, а про майбутнє.

1. Ну браво. Це якраз те, що в пустелі потрібне. Біткоїни і депозит у гривнях.

2. Я ще маю людей, які допоможуть з документами. Це все серйозні речі, а не якісь там повзунки.

1. Кажеш, не сумніваєшся у своїй потрібності?

2. Абсолютно. Чому це я маю сумніватись у собі? Це все головне, це те, що потрібно. Є гроші — є все!

1. Звичайно. Твоя потрібність найпотрібніша!

2. ( Самовпевнений смішок) Авжеж!

3. Хлопці! ( Таким тоном, ніби сказав не «хлопці», а «Досить!»)

ДІЯ ДРУГА

( Той самий вагон. Мовчанка)

2. А ти? Ми розказали що ми веземо. Твоя черга. Що везеш ти?

3. ( Мовчить, вдає що не чує)

1. Ей, так нечесно! Ти все про нас знаєш, все підслуховуєш. Твоя черга говорити, що ти везеш.

3. Я нічого не везу.

2. Давай розповідай, не соромся.

3. Я дійсно нічого не маю. І нічого не везу.

1. Як нічого?

3. Нічого.

1. Зовсім нічого?

3. Ну не зовсім, але нічого. Я не їду до дитини.

1. А до кого ти їдеш?

3. Я їду до Бога.

2. Ну це зрозуміло. Ми теж.

1. То навіщо ти їдеш, якщо нічого не везеш?

3. Я ж кажу: не зовсім нічого.

1. ( В нетерплячці) Ну то що саме це «не зовсім»?

3. Я везу сумнів.

1, 2. ( Одноголосно) Сумнів…

3. Сумнів!

1. Сумнів?!

3. Сумнів!

1. Ти переміг!

2. Однозначно!

1. З нас усіх ти переможець.

2. Факт!

1. Підгузники, біткоїни і сумнів. Сильна делегація. Хлопці, ми не царі, ми — паяци!

2. Сила!

2. Я допоможу нести.

3. Та я якось сам.

2. Я до нього ( киваючи на першого)

3. ( Посміхнувся) Бачиш? Тепер вас щось об’єднує.

( Усі троє їдуть далі мовчки. У вагоні тихо і безлюдно. Після довгої паузи, перший не витримує, і питає)

1. Чому? Чому з усього, що ти міг вибрати, ти обрав сумнів, а не віру скажімо?

3. Ну те, що я їду, це і є віра.

1. То чому ти не кажеш: «Я везу віру»?

3. Бо ті, хто вірять, так не кажуть: «Я несу віру». Розумієш? Ті, хто несуть світло, не кажуть «Я несу світло», — це видно. Сумнів — це ознака мислячої людини. Сумнів освітлює пошук, він не дає спокою.

2. То це твій сумнів. Ти несеш йому свій сумнів? Чи сумнів у ньому?

3. Як визначити, що перед тобою звичайне немовля чи Месія? Чий це сумнів? Звісно, що мій. Подумати лишень, немовля — це вже диво. А побачити диво над дивом…

Як визначити коштовність самої речі, якщо пошуки її самі собою коштовні. Проклавши діамантовий шлях, дехто отримує скло, і знецінює сам пошук, хоча власне він і вартісний.

Або сприймає скло за діаманти, і тішиться блиску благородної оправи металу, і йому цього досить, головне, що оправлене у золоті. Байдуже, яка робота, чия, головне, в якій рамці.

Або маючи справжню дорогоцінність, не цінує зовсім, бо вона легко дісталась. Бездушно дарована, знайдена чи вкрадена, вона мовчить, нічого не промовляє.

Більшість взагалі не шукає і не морочить собі голову. Поїсти, поспати й досить.

Що характеризує коштовність? Колір, чистота, огранювання, каратність. Є багато можливостей перевірити. Але що, як перед тобою опинеться щось таке, що ти раніше ніколи не бачив, щось поза шкалою оцінювання?

Захоплення і тривога. Автентичне чи синтетичне?

1. Що я питав, я вже забув.

( Мовчанка)

1. Я не розумію, що ти говориш.

2. Він везе йому діаманти. Просто не певний, чи вони справжні, бо не має документів чи експертної оцінки, я так зрозумів. У мене є знайомі, які допоможуть, не хвилюйся так.

3. Звичайно, що сумнів — мій. Я не маю сумнівів у ньому. Я знаю, що він існує. Я маю сумніви у собі. Я не знаю, чи мені стане сили дійти до нього, чи той, кого я знайду, буде він, чи я знайду мир, знайшовши його. Чи це мій Месія, чи всіх Месія. Що я відчуваю? Захоплення чи тривогу? Чи зможу я хоч слово сказати, дійшовши туди?..

1. Краще мовчи.

2. Як це ти не знаєш? Це ж зрозуміло.

3. Кому?

2. Нам усім.

3. От бачиш, тобі зрозуміло, а мені навпаки, зовсім не зрозуміло.

1. Ти якийсь дивний.

2. Бігме.

( Звучить автоінформатор. Усі уважно прислуховуються)

«Обережно, двері зачиняються! Наступна станція — КІНЦЕВА. Шановні пасажири, будьте взаємно ввічливими. Поступайтесь місцем у вагонах поїздів інвалідам, людям літнього віку та пасажирам з дітьми».

2. Я би ще щось перекусив.

1. Ні, немає часу.

2. І що, я маю голодний іти? Давай свою гуманітарну допомогу, йдемо до виходу.

1. ( До другого, витягуючи сумки) Я маю перекус. Поділюсь з тобою.

( Метушня. Усі щось пакують збирають)

«Станція ВИФЛЕЄМ. Поїзд далі не їде. Звільніть будь ласка вагони. Шановні пасажири, виходячи з вагонів, не забувайте свої речі!».