Перший розділ «Сто років самотності» закінчується тим, як Хосе Аркадіо Буендіа повів своїх синів на ярмарок розваг. І найцікавішою розвагою виявилась коробка з льодом. Від того, що люди ніколи не мали дотику з чимось аж настільки холодним, не мали досвіду відчуття стопроцентного холодного, то усі без винятку описували своє відчуття, як «пече». Люди плакали від болю, але платили за це гроші, бо хотіли цього відчуття.

Однією з базових потреб людини є реалістичні рамки та межі. Цьому повинні навчити батьки. Умовно кажучи, прищепити дитині базовий страх, який буде оберігати її життя від нещасних випадків і дурних ситуацій. Базова комплектація меж буде супроводжувати людину впродовж усього життя. А за додаткову плату, досвід можна буде поглиблювати, як завгодно, залежно від власних смаків та уподобань.

Не бреши, бо брехня вбиває довіру! Не пхай пальці у вогонь бо обпечешся! Не стрибай по ліжку, бо впадеш! Вчись, бо головою працювати краще, ніж руками! Не їж багато, бо розтовстієш! Не спізнюйся, бо це псує твою репутацію!

Дитину формує своєрідний набір таких «не», які вона, коли стає собою, буде перевіряти на правдивість та міцність. Чим менше ти брехала і вигадувала, тим міцнішою буде дружба з дитиною.

Окрім того, попри «не» обов’язково потрібні життєствердні істини. Якщо їх не дати, дитя буде рости затурканим і нещасним.

Будь сильним! Будь сміливим! Ти потрібен! Ми тебе любимо! Ти можеш набагато більше, ніж про себе думаєш!

Не чекай дива, якщо ти звузила дитячий океан до формату акваріуму.

По тротуару ходити можна, по дорозі — ні. В зошиті писати можна, на полях — ні. Радіти можна, кричати — ні. Гуляти можна, прогулювати — ні.

Я колись малою бавилась ляльками. І лялька-дівчина завжди окремо передягалась від свого чоловіка, ляльки-хлопця. Мама раз за тим спостерігала і каже: «А чоловік і жінка не соромляться один одного». Мені ця інформація перевернула світ. Як можна не соромитись? Бути нагим перед кимось, та ще й іншої статі?

Відчуття сорому один перед одним — це те, що відчули Адам із Євою відразу після вигнання з раю. Це було перше, з чим вони зустрілись у новому світі. У світі страху і болю. У раю не було цього відчуття.

Ми колись з сестрою їздили у Грузію, і привезли звідти смішну фразу грузинською російською: «Грузінській дєвушка імєют комплєкс». Так вони говорили про традиційних дівчат, які не віддаються до шлюбу.

Попри те, що кожен грузин шукає собі цнотливу дівчину до шлюбу, ідучи під вінець, зазвичай має досвід з десятком різних сексуальних партнерок. Бо чоловікові можна та й корисно бути вправним у ліжку. Він і одружений завойовуватиме молодих туристок, у той час як його пара няньчитиме вдома дитину. Пара, яку він буде берегти, як святкову сорочку.

Питання, що роблять ті інші дівчата, які не берегли себе для когось одного, які виходили за межі поля у традиційних «маскулінних» країнах? Як і раніше, для них завжди знайдеться на площі каміння, ну можливо в якійсь іншій, сучаснішій формі.

Сучасний світ постійно краде у тебе межі. Твоя територія, здається тобі, збільшується, а насправді зменшується. Ти постійно йдеш на поступки. Тим, як треба виглядати, поводитись, одягатись, думати. Особливо, якщо ти — жінка.

Всі ці бразильські депіляції чи накачані ботоксом губи, антицелюлітні масажі чи «голі» сукні, взуття на шпильках, дорога білизна, — це все жінка купує, терпить біль, щоб догодити чоловікові, який у кінцевому результаті її використає і принизить. «Я не розумію, чому так сталось? Я давала йому все, що він хотів!». Це, як їсти перець чілі та плакати, що пече.

Ходили по вулиці чи то закарпатці, чи цигани і продавали шкіряні куртки. Їх потім носила уся вулиця, однакового фасону, лиш розміри різні. «Шкіряна куртка, яка не горить! Справжня шкіра!», — приговорювали ділки з чорними лицями і пальцями, підпалюючи ті куртки. Вони дійсно не горіли, і всі під враженнями купляли по 2-3 штуки.

Усі в Сокалі мали ті куртки. У декого після видовища з вогнем зникали кури з подвір’я, у декого — гаманці. Чоловіки один в одного зичили гроші, бо дуже добра ціна і такої куртки ніде не купиш. Наш дід теж мав таку куртку, яка звісно, що була дермантинова, як і всі інші десятки тих курток. Бо питаю щиро, ну хто буде палити справжню шкіряну добротну куртку, хіба який несповна розуму.

Я зараз сиджу в реабілітаційному кабінеті. Мені тут намагаються допомогти з моєю проблемою хребта, з онімінням рук. Збоку розминає руку жінка після інсульту, намагається запхати кольорові дерев’яні фігурки у вирізи під них. Така вправа на дрібну моторику. Здається просте завдання, а насправді неймовірно складне для тої людини. Треба починати все з нуля, як немовля, вчити себе примітивному.

Збоку мій лікар і асистент взялись підвішувати травмованого спортсмена. Він лежить на спині, а ноги його лікар підв’язав двома шнурками вверх і ще додатково причепив вагу на литки, аби витягувало більше. Його в’язали двоє терапевтів, потім рівняли висоту ліжка, натягували вузли, міряли кут нахилу і засікли час. Дівчинка-помічниця постійно запитує у пацієнта, чи нормально він себе почуває, чи нічого не болить, не терпне. Він висить під наглядом.

У Києві минулого тижня відбувся фестиваль БДСМ (садо-мазо практики). «Сексуальна революція, люди стали вільні», — каже моя співрозмовниця. «Та невже? А я бачила в “хрущовці” на Сихові римську ліпнину на підвісній стелі. Люди ще й античними стали!», — відповідаю.

У мене був знайомий, який так фанатів від Доктора Гауза, що почав кульгати. Не пішов у медичний, не почав розвязувати логічні задачі чи саркастично жартувати, а кульгати. Він знайшов собі зручну схожість, — це те, що він міг собі дозволити. Простіше замалювати прищі тональним кремом, ніж шукати причину і лікувати шкіру.

Людина, шукаючи щастя, шукаючи раю, завжди намагається скинути із себе оце відчуття сорому. Із ним неможливо справитись, тому редбул надає крила, тому алкоголь чи наркотики мають таку популярність, тому простіше зв’язати партнера, аніж визнати, що ти самотній, що ти втратив відчуття безпеки і шукаєш у лісі цвіт папороті. Ні, ти не скажеш: «Я — нещасний!», ти скажеш: «Я — вільний! Я — сучасний!».

Кожна людина шукає щастя. Нехай через біль і насолоду. Та от цікаво, хто з вас, маючи шкіряну куртку, захоче підпалити рукав, щоб побачити що вона не горить? Хіба не свою куртку, з цікавості. Не моєї куртки рукави.