Людське тіло — це великий механізм. Допоки все працює добре і злагоджено, ти не задумуєшся, як саме усе відбувається. І достатньо якомусь маленькому коліщатку чи шестерні вийти з ладу, як робота усього механізму порушується. Відтак потрібно вчасно знайти зламану деталь, аби вона не зіпсувала роботу усієї частини, а то й цілої машини.

Цього тижня я із подругою ходила в лікарню на Русових, бо вона вагітна і у неї почалась кровотеча. На коридорі між жінок у гумових шльопанцях і з вервичками на шиях сиділи й ми двоє, чекаючи, поки лікарі в кабінеті старшої медсестри обідали домашнім м’яском і нарізкою свіжих овочів. Через годину пані лікар вийшла, оглянула подругу на кріслі та винесла вердикт: «Треба терміново чистити!».

Моя подруга, спантеличена таким швидким розвитком подій, запитала у лікарки, чи може вона здати додаткові аналізи, піти на УЗД. Але лікарка заперечила: «Ти що, не віриш моїм рокам практики? Нині передсвятковий день, а завтра — вихідний. Іди гуляй із завмерлою дитиною, інших сиротами залишиш. Я готова тобі небо прихилити, а ти така невдячна».

Під таким тиском Марія не може думати. Вона попросила зачекати, поки сама зателефонує чоловікові, щоб разом обговорити таке рішення, на що лікар і медсестра підняли її на глум: «Дзвони! Він тобі дуже допоможе…».

Добре, що з нею була я, що вона не м’якого характеру, і що ми багато балакали про внутрішній голос. Ми вирішили, що Львів — то велике місто, в якому багато приватних кабінетів, і що лікар-екстрасенс може помилятись. Ми встали і вийшли, як у пісні Віктора Морозова.

У приватній клініці вона впросилася на прийом, оскільки ситуація термінова. Там призначили додаткові аналізи і спокій. В приміщенні клініки була монахиня, яка спілкується з жінками, котрим виносять погані діагнози. Вона пропонує їм підтримку словом і молитвою. Моя подруга розповіла сестрі про ситуацію на Русових. Та гірко зітхнула і посміялась із фрази «небо прихилити», бо це: «Вже не аж так!».

При найпростішій дії комп’ютер запитує «Save or Delete?». Лікарня на Русових — це місце, де одні жінки тижнями чи навіть місяцями лежать на збереженні, щоб виносити дитя, а інші забігають на кілька годин, щоб зробити аборт. І конвеєр останніх такий великий, що для лікарів це буденна справа. «— То треба чистити, бо воно навіть не причепилось. — Що, воно? Дитина? — Та яка там дитина…».

Ішла і думала я про всі ці історії. Різниця між лікарями — просто колосальна. І тут справа не в знаннях чи роках досвіду. Є лікарі світла і лікарі темряви. Можливо це не відразу помітно, але це наче джедаї проти сітхів у Зоряних війнах. Усі вони — воїни вищої касти, з досконалими вміннями, вишколом і витримкою, але з абсолютно протилежними внутрішніми переконаннями.

Я знаю, що хороших лікарів є багато. Я можу їх описати двома словами. Вони — втомлені і людяні. Втомлені, бо дуже багато і понаднормово працють, а людяні, бо мають силу тебе вислухати і наділити увагою. Лікар може говорити щось сотні разів, але перед ним стоїть людина яка це чує вперше. І тут вже видно його професійну етику і мораль. У твого лікаря має бути час на тебе. Він не буде поспішати, інакше він тебе не почує. Якщо лікар тебе не чує — шукай іншого.

Остаточне рішення приймає людина. Як от на ринку, ти ходиш поміж прилавками і тобі потрібно купити продукти на борщ. Ти можеш знайти все необхідне скраю, щоб не заходити на базар, можеш все разом у знайомої жінки, а можеш ходити і вибирати ту моркву, яка на твій власний розсуд найкраща, той горошок, який вже достиг, але не перестиг. Лікарі рекомендують, вони не мають приймати остаточне рішення замість пацієнта, якщо мова іде не про надзвичайні ситуації.

Моя подруга зробила зважені й раціональні кроки, вона лежить на п’ятому поверсі, між дахів, які видно з Київської. Під опікою доброго, втомленого, людяного лікаря, якого не так і просто знайти у наш час. Це майже, що знайти джедая.

Вона таки втратила дитину. Вона лежить у кімнаті з вагітними, адже була вагітною і вже вибирала імена цій дитині. Має собі час подумати і посумувати. Але у своєму серці вона натиснула «Save» цю дитину, бо те, як їй пропонували зробити «Delete», було би злочином проти себе.

Я думаю, що це не жіноча історія, а історія двох людей у яких є стосунки. Думаю, що на шлюбних науках пари повинні відвідувати такі заклади, щоб збагнути, що таке шлюб не в теорії, а на практиці, що таке розуміння і підтримка. Як чоловіки переживають і бігають увечері з пуделками гречки і свіжим кефіром для коханої.

Поки я сиділа і чекала її в коридорі, я бачила різних чоловіків, які прийшли провідати дружин. Вони такі ж, як і випадкові перехожі, котрих можна зустріти на вулиці. З татуюваннями, з бородами, з господаркою, з клітчастими сумками. Мікрокосмос, де всі вірять у своє майбутнє. Різниця лише в тому, що до жінок на збереженні приходять їхні кохані, а до жінок, які приїхали робити аборт, — приїжджають хіба що таксисти з Уберу. В цьому смуток і вада нашого світу, нашої епохи.

Я намагаюся говорити просто і прямо про життя, бо переконана, що те, що ти не можеш пояснити просто, — ти не розумієш. А я маю намір зрозуміти.

Якщо в цьому тексті для вас немає жодної цінної думки і тема для вас зовсім далека, то не змінюючи контексту (бо пишу про слід життя) даю усім просту рекомендацію: Носіть зручне взуття!

Ноги — це механізм, який носитиме вас по світу, скільки б не було вам відміряно. І те, як люди взуваються і нищать свої ноги, мені абсолютно не зрозуміло. Допоки ти не згадуєш і не говориш про тіло, значить ти про нього не думаєш. А отже ти здоровий! Усім здоров’я!