Щороку в середині травня на Тракті Глинянському, у магазині канцтоварів, на ксероксі лежать нарізані домашні пляцки і стоїть солодке червоне вино. Пані Ганна і Пані Оля святкують День матері. І так вже вісім років поспіль. Одного разу я прийшла ксерити різні документи і випадково стала гостею їхнього святкування.

Мене та картина дуже розчулила, було складно не розплакатись. Вони розмовляли про час, у який вони живуть, про рецепти пляцків, які напекли, про своїх дітей. Вони обидві поховали вже дорослих своїх талановитих синів.

Я місила тісто і слухала «Львівську хвилю». По радіо вітали «люблячу маму». Оце от слово «любляча», це яка? Це та, що увесь час любить і ніколи не перестає? Цілодобово, назавжди, чи як?

Думаю, материнство починається тоді, коли ти називаєш ляльку людським іменем і починаєш її любити більше, ніж себе. Це дивовижна здатність народжувати, давати життя іншій людині мене просто зачаровує.

Я, доросла цивілізована людина, маю освіту і трьох дітей, але не можу збагнути, як це так відбувається, що з любові двох людей у світ може прийти інша, зовсім окрема істота. Це магія!

По радіо, звісно, не можуть того озвучити, хвилини ефіру обмежені… «Любляча» — це така, котра виносила під серцем, і уявляла тебе ще тоді, коли ти було маленьким, як макове зернятко. Розмовляла з тобою, хвилювалась, щоб не послизнутись, не перелякатись. Конала в муках, народжувала.

Грудьми годувала, колискові співала. Сповивала і купала. Раділа з тобою, ночами не спала, колихала, колисала… Вигадувала бабайків і вовчиків, щоб якось тебе вгомонити, вчила молитись, вчила любити…

Час. Чомусь ніхто не говорить і не озвучує часу, міхи, тонни часу, який жінка дарує дитяті, щоб те росло в любові і затишку. Це величезний дар, який не оцінить ніхто. Бо це важко збагнути, не будучи матір’ю.

«Що ти робиш? Виховуєш дітей і все?», — дорівнює «А! Ти нічого не робиш!». «А ти сидиш в декреті?», — ну влесне сидіти ніколи.

Постійна думка, яка крутиться рефреном у голові, як молитва в тібетського монаха, — «Моє дитя, моє дитя…». Трубота. Цілодобова робота. Двадцять чотири на сім. Всім.

Любити дитину, ростити дитину. Можна напитись багато гіркоти за тим заняттям. Серце не раз стисне біль, а в горлі утвориться згусток жалю. Живеш собі та дивишся, як твоє дитинча росте. І робиш усе, щоб було чистеньке, сухеньке, сите і в теплі, веселе і безтурботне. Щоб мало ровер, а не мало побитих колін, щоб мало розум, а не мало пихи, щоб було людяне, щоб вміло любити.

Отак любити дитину, але не «задушити» тим почуттям, і відпустити. Це талант, як покликання, бути матір’ю.

Часи тепер складні. Найбільше випробування для матері — хоронити свою дитину. Через війну ми чи не щодня чуємо, як таке стається. Матір народила дитину, а ховає солдата. Пияки на дорогах, смертельні хвороби. Материнство — як ліс, де ти несеш того світлячка і маєш вберегти його від усіх потвор, які чигають на вас у темряві.

Серце матері ніколи не заповниться. Так і буде там прірва. Дружина, як сильно б не любила чоловіка, може знайти в собі сили жити і любити далі. І матір сили жити теж знайде, але законсервує ту пустку. Застигне в тих спогадах, з тим розпачем навіки. Серце матері, яка втратила дитину, то дрильована вишня. Це найбільші і найглибші страхи кожної жінки, яка має дитину.

Пам’ятаю інтерв’ю з мамою Кузьми, де вона казала: «Жінки, не народжуйте одну дитину! Одна дитина — то дуже мало. Бо коли ти її втратиш, твій світ втратить все. Ти втратиш увесь світ в одну мить».

Я думала, будучи вагітною вдруге, як це — любити ще когось так само сильно, як свого першого. А тут «гоп!» і серце пагін впустило. Є от син, є донька і знову син. І любові не зменшилось, а збільшилось.

Жити самому — це, як їсти святковий пиріг наодинці. Жити парою вже веселіше, бо є з ким той пиріг розділити навпіл. А чим більше у сім’ї «дзьобиків», тим тобі припадає менший шматок пирога, але від цього смак не страждає. Калорійність пирога зменшується, а поживна цінність життя збільшується. Ось у цьому і весь кайф!

Будьте люблячою. Любляча все робить тихо. Не вимагаючи оплесків, бо до другої ночі щось робила, не вимагаючи подяки, бо вже замучилась. Хоча любляча завжди замучена. Завжди внутрішньо усміхнена, бо то велике щастя, отака втома. Отака от мука.

Хвилювання за дитину не зрівняти із хвилюванням перед виходом на сцену чи перед першим поцілунком, чи ще якимось побутовим клопотом. Любування на дитину не можна зрівняти з будь-яким предметом чи річчю. Це ніде не продається. Ви цього не зможете зрозуміти, що відчувають батьки, поки самі не станете батьками. Що таке вперше глянути на своє дитя і любити все життя. І навіть після нього (як Пані Ганя і Пані Оля далі люблять своїх дітей). Жодні 4-д фільми, жодні новітні технології не зможуть вам запропонувати такого досвіду.

Подаруйте комусь квиток на свято життя. Якщо природа вам дала таку змогу, а Бог таку силу. Збережіть його. Подаруйте комусь дитинство. Мої знайомі взяли з інтернату одразу трьох малюків, рідних між собою. Питаю їх: «Як ви наважились? Ви ж знаєте, то буде важко». «Знаємо. З ними буде непросто, та без них неможливо».

Магічний реалізм — спостерігати, як прабабця няньчить правнучку. Оця лінія, нитка жіночого роду, кожної родини: бабця, мама, я, моя донька… Це найдраматичніші моменти будь-яких родинних історій.

Не рвіть цю нитку. Нехай життя не закінчується, нехай клубок тягнеться.

Найкращий подарунок, який може зробити дитина своїй матері, — це подарувати їй внуків. І погана мама може отримати другий шанс, — стати хорошою бабусею. У мене є подруга, чия мама їла святковий пиріг сама, бо не хотіла втрачати молодість на дитину. Їй хотілось краси, коньяку і мужчин. Але час справедливо забрав усе з собою. Зараз у неї народилась малесенька внучка. І це другий шанс почати життя з нової сторінки.

Пані Ганя і Пані Оля щороку їдять пляцки на ксероксі. Їм є, про що поговорити, їм є, про що помовчати. Біда їх поріднила. Цього року на День матері вони йдуть у театр.

У вірші Ірини Старовойт є такий рядок: «Жінка, яка не стала колись піаністкою, все-таки стала моєю мамою». Не станьте, не станьте балериною чи стюардесою. Станьте комусь мамою.

Навіть не так. Будьте! Будьте комусь мамою. Бути — це стан, який триває увесь час. Це замінить вам усе, це змінить вас. Подаруйте комусь дитинство! А вже потім ставайте піаністкою, якщо це ваше покликання. Головне вмістити усе в оце тихе, тихе «любляча».

Мами, ті хто є, хто був, хто буде, хто раз мама, багато разів мама, хто мама в кубі чи квадраті, чудове у нас свято!