Вялені помідори, артишоки, салат «айсберг», рукола, прошутто, гірчиця зернами, фета. Заправлено оливковою олійкою, трішки соку з лимона, трішки оцту бальзамічного. Я взагалі не уявляла собі донедавна, що на світі щось таке існує. Не знала цих складників ні на вигляд, ні на запах. Зараз за 75 гривень я собі їх купила та їм. Грає якась легенька музика, відчинені двері на вулицю. У нас сказали б — на двір. Так людина усвідомлено впускає у свою «хату життя» — голову — весну, тепло. Я в теплі та в порядку. Я відчуваю себе у безпеці.

Дивлюсь фото з Білорусі. І розумію, що в мене після подій на Майдані залишився сильний осад на серці. «Гантелі на серці» від того, що відчуття безпеки немає ніде. Прошу сестру, щоб спитала знайомих білорусів, що там, які настрої. Вона каже, що коли в нас був Майдан, вони не питали, як ми, які в нас настрої. Не хотіла писати. Я впросила. Через 10 хвилин маю відповідь.

— Привіт! Що у вас там твориться?

— Привет! Да ничего такого. Просто всех кто приходит на митинг всех забирают и дают по 15 суток.

Ну и типа после того, как отсидел 15 суток, ты платишь 250 за содержание. Ну и тебе на работе эти дни не оплачивают. И получаешь судимость.

А причина сего в том, что у нас есть закон, что если ты не работаешь больше, чем пол года, то платишь за это налог. Ну на самом деле причина не в этом, это только повод. Как-то так.

Но там жестко. Я ехал через центр города в этот момент и там была дичь. Там сотни ментов + военной техники.

Ви бачили те фото, де голий хлопець біжить з прапором, а за ним омонівець з бітою і зброєю? Знайомий священник його підписав: «Втікай від Москви, Білорусь!».

Важко буде купці патріотів відстояти свою країну, де третина населення — мєнти, а інших купили за шмат ковбаси і банку згущеного молока.

«Хто висвободиться сам, той стане вільним. Хто висвободить когось, той в неволю візьме його».

Я розумію, що голому бігти важко, дико, і взагалі божевільно. Я б дуже хотіла, щоб ця «Гола» Білорусь таки втекла. Я не люблю розмов про політику. «Я в політиці си не знав, на ніц волю не міняв»… Гайдамаки співали. Це не про політику. Це про ВОЛЮ! А в волі я трохи тямлю.

Важко Богові з нами усіма. Ми такі різні, нас так багато… Я постійно спостерігаю картину, як бабці зі села розкладають яйця, сир, горіхи, салеру, все різне, що мають вдома і можуть продати на вулиці біля ринку. А молоді хлопці у формі мають їх зганяти, бо то їхня робота. Бо це незаконно продавати на вулиці, треба йти у відведені місця, де немає місць.

Нова сага Зоряних війн мені подобається тим, що один з клонів змінився і став на бік партизанів. Атака клонів, «Зоряні війни» — на землі. На сьогоднішній день я не маю прикладу клона, який зламає систему. Але далі буде.

Є стільки різної дурної роботи. В мене був один знайомий, ґеніальний поет, а став працювати мерчандайзером. Ходить переконує людей, що їм потрібні чайники.

Їздити на ровер-будці по Львову, і то такій обвішаній всяким дрантям, квадратній, як цілий кіоск, продавати сувеніри Львова, і за тою будкою того Львова і не бачити. Працювати у підвалах влітку. Працювати секретаркою в жеку, щоб мати державну пенсію. Людина має право бути кимось і має мати право бути ніким.

Кожен у своєму житті має різні періоди. Ти можеш бути в якийсь час «хтось», в якийсь час «ніхто». Біографії відомих людей оминають паузи, в яких вони «ніхто». Наприклад, Вупі Голдберґ, супер-смішна американська акторка, раніше працювала у моргу. Потім була дуже затребувана в американських комедіях, а зараз знову тихо. Може сидить під пальмою на Гаїті, може десь продає шаурму.

Я одного разу завела сина в перукарню, і чекала його на диванчику. Там лежали різні журнали. В одному з них було інтерв’ю зі Стінгом, І він розповідав, як у 32 роки зрозумів, що якщо зараз не почне щось робити, то все. То більше шансу не буде. Я думаю, такий вибір приходить до кожної людини. Зараз або ніколи.

Стінг залишив сім’ю, школу, де працював вчителем, і почав дуже сумнівну для чоловіка кар’єру, — почав співати. І завдяки тому, що він прийняв для себе те рішення, я їм собі салат і слухаю Стінга. І вам не треба пояснювати, хто він такий, всі знають.

Мадонна мала у дитинстві мрію, щоб її знали всюди, на усій планеті, навіть в найглухішому хуторі. Думаю, вона досягла цієї мрії.

У мене багато друзів, які талановиті чи здібні до чогось, але вони нічого не роблять, бо їх гризуть сумніви. «Чи достатньо я талановитий для цього?». «А інші люди роблять це краще, цікавіше!». «А чи достатньо у мене енергії та знань?!».

Я знаю, що коїться в головах цих людей. Я перша у списку таких людей.

Стінг казав, що рецепт успіху для співака — це впізнаваний голос!

Не чистий, не п’ять октав, а впізнаваний. Я от наприклад знаю, у чому я впізнавана, але чомусь цього не роблю.

Хочеш писати вірші? А відразу сумнів: усі пишуть вірші, треба писати ліпше за всіх! Але ж і всі народжують дітей. Це ж не привід не народжувати. Ваші діти, як і ваші вірші, не мають бути кращими за інших. Вони просто мають бути.

Є речі, які потребують щоденної роботи. Наприклад, робата з тілом. М’язи не накачаються за місяць. Потрібен час і зусилля. Вишиванка хрестиком. Потрібен час і зусилля. Відомий художник. Потрібен час і зусилля. Хороший лікар. Потрібен час і зусилля. У цьому всьому перший крок — це освіта. Без відповідних знань, без бази — мало, що у тебе вдасться.

Навіть коли ти нічого не робиш для світу чи своєї країни, чи для ближнього, то роби хоч шось для себе.

Мій чоловік випрацював собі систему. Їжа, свіже повітря, душ, сон. Це те, що йому потрібно, щоб відчувати себе добре. Перш ніж вигадати проблему, він сканує голову: А може я голодний? А може треба прогулятись? І якщо всі ці чотири пункти в порядку, тоді думає, що дійсно не так. От як в піраміді Маслоу, це його перша сходинка.

Щойно зайшла в кафе пані, руки у срібних перстенях, на голові капелюшок. Просилась на роботу прибиральниці, хлопці офіціанти сказали, що прибирають самі. Сказали їй звернутись в сусіднє кафе. Я розумію, що у неї теж був час бути кимось, а тепер час бути ніким. Всі ці поняття насправді велика омана.

Мені подобається жити з відчиненими вхідними дверима. Це те, що мені у Львові дійсно бракує. Я в захваті від артишоків. Скільки ж в тому світі ще різного смачного.

Поверталась з міста через парк. Хотіла купити лате. А у парку грала сопілкарка. Я знаю ту дівчинку з центру. Вона часто там грає. Та в парку її музика зрозуміліша, ніж у місті. Та сопілочка так органічно звучить між тих котиків вербових і тих молодих бруньок. І це так прекрасно, що сопілкарка заробляє гроші сопілкою, а не продаванням помідорів. І я відмовилась від лате на користь сопілкарки. Інша річ, що у неї в пуделку для заробітків були купюри по 1 і 2 гривні. Підозрюю, це були решти від лате.

Отож, атаки клонів треба відбивати, не лише зовнішні, а й внутрішні, атаки ліні, власних внутрішніх критиків. Натомість вирощувати і підливати свою здорову частку. Пам’ятати про те, що ти можеш більше.

Воювати своєю зброєю, своїм знаряддям, своєю особливістю. У день талантів свинка Пеппа стрибала у брудних калюжак. Бо в цьому вона неперевершена.

Твоє «Я» не конче мусить бути усіма почуте, але визвучене і озвучене тобою. Це людське життєве завдання. Інститут людяності випускає магістрів посмертно. Тому, поки живий, вчись і працюй над собою.