Зима після свят нікому не потрібна. Вона є і ніби вже й нема. Важко з нею стає, як з прикутою до ліжка старою людиною. Вона хоче уваги і турботи, а в тебе їх вже майже не зосталось.

«Розібрала ялинку і купила набір підставок під чай, з квітками. Захотілось вже в хаті весняної енергії…». Мама Олесі. Вівторок, 31 січня.

Лютий тому напевно й такий короткий, сам себе вкоротив. Нервував його отой відлік до весни. Три дні, два дні, а-а-а!

В зими є здатність оголювати. Думки, дерева, душі. Дорослі не люблять зиму. Вона показує, які всі безпомічні. От наприклад, чим обережніше ти йдеш по ожеледиці, тим більше шансів, що впадеш. А діти зиму люблять. Вони відкриті і безпосередні. Їм весело падати.

Сніг важко лежить на землі, на дахах, на деревах. Цього року зима — біла. Біла і холодна. Сніг як випав перед Новим роком, так вперто і не вступився досі. Не було й дня без нього. Зараз, правда, сніг став зацофаний, як костюм з прокату, але навіть такий він має якусь урочистість.

Природа взяла паузу. Має сповільнене дихання. Має сон. Вона відпочиває. Людина ж навпаки. Зима для неї — активна пора. В грудні слід все встигнути, весь січень — свята. Родина, списки продуктів, походи в аптеку по мікстури від кашлю… Метушня нищить головну ідею святкування Різдвяних свят. Після того, як все закінчується, стає порожньо. Лютому лишається лиш авітаміноз і втома.

Лютий — це єдиний місяць зими, де ти можеш взяти паузу. Бо ти втомився, і це зрозуміло і очевидно. Лазиш собі між деревами, як ведмідь, якому не дали впасти у сплячку.

Досить поспіху. Візьми паузу для себе. Випий кави зі старим другом. Пройдись вдосвіта Львовом, він такий прекрасний, коли безлюдний. Попаруй шкарпетки на полиці. Пересортуй магніти на холодильнику. Погудуй синиць. Зроби щось повільне, яке потребує твого часу, але не зусиль. Спа-салон душі.

Почекай хотіти весну. Підготуй себе до неї. Витягни її з себе. Бо інакше це буде лиш інший місяць календаря, в якому інша погода. Менше одягу і більше сонця. Та хіба в тому її суть?